Схема аналізу уроку історії, правознавства

Схема аналізу уроку історії, правознавства

Готовність учителя й учнів до уроку:

підготовка дидактичного, роздаткового матеріалу. Інших засобів навчання;

знання учителем програмних вимог, інструктивно-методичних матеріалів з викладання історії, правознавства;

планування навчального матеріалу, доцільність формування мети уроку, вибір типу уроку у відповідності з його метою;

врахування вікових, індивідуальних особливостей школярів, підбір диференційованих завдань.

Зміст уроку:

відповідність змісту темі уроку;

які завдання уроку, чим вони обумовлені, як в них відображені сучасні підходи до мети і змісту шкільної історичної освіти;

в якій мірі навчальний матеріал уроку відповідає вимогам та змісту освітньої галузі «Суспільствознавство», як в змісті уроку відображені нові факти історичної науки, сучасні підходи до аналізу й оцінки минулого, наявність неоднозначних версій з приводу фактів, які вивчаються;

наскільки взаємопов’язані були етапи уроку? Наскільки цілісним і внутрішньо логічним було все заняття? Як формувалися опорні знання, використовувалися внутріпредметні та між предметні зв’язки?

Характеристика методів, прийомів та засобів навчання:

оптимальність вибору організаційних форм, методів і прийомів навчання;

що (або хто) був для учнів основним джерелом інформації по новій  темі? Як він був представлений (єдиний і безапеляційний, один з достовірних, спірний тощо). Чи навчав учитель школярів прийомам критичного аналізу історичних джерел?

у чому полягала навчальна праця учнів? Організація самостійної роботи школярів: постановка проблемних питань, пізнавальних задач, формулювання логічних завдань, формування в учнів навичок самоосвіти;

прийоми активізації пізнавальної діяльності школярів, способи формування сталого інтересу до вивчення історії;

залучення учнів до творчої роботи щодо сприймання й осмислення нового матеріалу;

роль і місце наочності у навчальному процесі;

турбота по подоланню перевантажень учнів навчальною роботою;

використання на уроці підручника, інших джерел знань;

використання активних та інтерактивних методів навчання, традиційних та інноваційних технологій, впровадження досягнень історичної науки, передового педагогічного досвіду.

Поведінка учнів на уроці:

характеристика пізнавальної діяльності та емоційно-вольової сфери особистості учнів (сприймання, пам’яті, уяви, почуттів, волі, мови тощо);

взаємостосунки вчителя й учнів (дисципліна; відношення учнів до матеріалу, що вивчається, атмосфера творчого пошуку тощо);

відношення учнів до навчальної діяльності, методика організації самостійної роботи;

активність учнів протягом уроку.

Реалізація вчителем основних функцій; педагогічний такт, прийоми співтворчості, співробітництва. Педагогічна техніка вчителя.

Результати навчання:

обсяг, зміст домашніх завдань, їх диференційований характер;

якість знань, умінь і навичок учнів; методика оцінювання навчальних досягнень, об’єктивність оцінювання;

засвоєння учнями історичних понять, причинно-наслідкових зв’язків між подіями, розуміння закономірностей розвитку суспільства, уміння характеризувати й оцінювати історичні явища і події;

сформованість системи наукових знань, глибина засвоєння учнями змісту світоглядних ідей;

знання найважливіших теоретичних положень, висвітлених у праця видатних  вітчизняних та зарубіжних істориків й правознавців, архівних та державних документів, вивчення яких передбачено програмою;

      формування загально навчальних умінь і навичок самостійно здобувати                 знання: складати план вивчення теми, конспекту, доповіді, виділяти основну думку та суттєві моменти матеріалу, який вивчається.